15/01/2026
Знайшла і я наш творчий 2016 рік.
Нехай це буде початком рубрики «Мій шлях в SABO concept». Частина 1.
У 2015 році я почала займатись весільною поліграфією, а вже наприкінці 2016-го народився SABO.
Близько трьох років я працювала з нареченими, декораторами та організаторами. Я щиро любила цю справу, але з часом сильно вигоріла.
У сезон я брала стільки замовлень, скільки було днів у місяці - буквально одне весілля щодня. Перший рік відчувався як два одразу.
Саме тоді прийшли важливі усвідомлення:
• робота «на себе» зупиняється разом із тобою;
• дохід обмежений твоїм часом;
• делегування - не розкіш, а необхідність;
Мені допомагали рідні - чоловік, тато і часом мама, але я не наважувалася шукати дизайнерів. Страх втратити себе в процесі масштабування був сильнішим.
До того ж я була дуже ревнивою до своєї справи. Мені хотілося, щоб усе проходило через мої руки. Я любила кожен конверт, кожну листівку.
• серійний продукт дає свободу й зберігає любов до справи. Готові дизайни стали моїм порятунком.
Вони дозволяли і заробляти, і залишатися у творчості.
Індивідуальні замовлення - це цікаво, але постійний стрес: дедлайни, настрій, натхнення. Я не могла виставляти високі ціни через власну невпевненість.
А готові дизайни стали моїм порятунком: клієнт одразу бачив, що обирає, а я могла вкладати власне бачення.
Головний висновок для SABO був простий:
створювати серійний продукт, який можна масштабувати, делегувати й не вигорати.
Коли народився SABO, я відчула це так само, як у коханні - повне занурення.
Два проєкти я вже не могла поєднувати.
Поліграфію було важко відпускати, але це був природний перехід на новий рівень і новий етап мене.
💭 А хто памʼятає нас з тих часів? Можливо хтось памʼятає мою весільну поліграфію?
Переглядаючи фото стільки хвилювання відчула та ностальгії.
На останніх фото - перші нічники.
В старенькій квартирі, де ми самотужки починали ремонт. Тоді мені було соромно, але саме тут зʼявлялися перші досить гарні кадри на фоні білої стіни.
